Катя Рубан

Безумовно, кожен розумний та наполегливий студент замислюється над довічним питанням: „Як подолати мовну фобію, як стати неперевершеним у граматиці та оволодіти всіма необхідними правилами задля досконалого спілкування!?” Це риторичне запитання виникало в мене постійно ще за студентських років та навіть у школі. Я жалкувала про те, що я не граф магії Каліостро чи всесильний Якоб Грімм, що вільно висловлював думки більш ніж 200-ми мовами. Отже, не слід говорити, що потрібно мати лише бажання, щоб подолати непереможні перешкоди, що ведуть до білого Парнасу.
Краще я оповім вам легенду, що, можливо, спрямує вас уздовж правильного шляху, але якість не гарантовано! До речі, цілодобова консультаційна служба з питань мовної депресії не працює ):. Як сказав свого часу О. Пушкін: „Сказка – ложь, да в ней намек – добрым молодцам урок.”
За прадавніх давен жив собі бідний парубок Кость, що навчався у школі, а потім покинув її заради кращої долі, вирішив податися в світ, пошукати розкошів та веселощів буденного життя. Минув рік, два, як він полишив рідну домівку, але його рідні не отримали жодного листа за цей час. Через 20 років сім’я Костя забула про його існування, оскільки батьки померли, а братам та сестрам він був не потрібний.
Що ж сталося з Костем? Ким він став?
Коли хлопець полишив домівку, він подався у світ за очі. Через 3 голодних та холодних дні парубок побачив вузьку доріжку, що вела до лісу. Підійшовши ближче, Кость угледів невеличкий стовбець з написом: „Йди далі – страждатимеш, стій на місті – страждатимеш, повернись – будеш щасливим!” Нещасний підліток не знав, що йому робити, але раптом, йому спало на думку, що навіть у стражданнях є певний сенс, тому він пішов далі.
Кожен метр його шляху давався йому з величезними труднощами – босі ноги торкалися гострого каміння, йшов дощ, миготіли незрозумілі вогні, тіло наскрізь пронизував нестерпний, палкий біль. Навколо коїлось щось неймовірне, жахливе, бридке, що нагадувало людське Пекло, але на Землі. Кость страждав, ридав та мучився, вириваючи порепані клапті власної свідомості з рук постійного тиску та смерті.
Кость зник, щез поміж товстими стовбурами дерев та чаклунського марення. Більше жодна жива істота його не бачила, але іноді поміж людей ходили чутки, що Костя прийняли до храму Мудрості через страждання, що він пройшов, через муки, які подолав та не скорився.
Тим шляхом більше ніхто не ходив, але нам, принаймні, відомі три написи зі стовбців, що стояли на початку дороги:
а) йди далі – страждатимеш, стій на місті – страждатимеш, повернись – будеш щасливим!
б) страждання – шлях до пізнання!
с) де ти – там і мудрість!
Звичайно, ви можете запитати мене, яке відношення до вивчення мови має Мудрість? Я насмілюсь відповісти, що до вирішення будь-якої проблеми слід підшукувати найпростіші засоби її розуміння. Я б назвала цей метод „Hammers for Milestones”, тобто, задля досягнення результату необхідно забити не один стовбець у пил та каміння дороги знань. Але головне – не можна сідати та припиняти розпочату роботу, а навпаки, варто постійно рухатись та прагнути знайти свій шлях до жаданого Храму. Більш того, розум серця та сила бажання є запорукою лінгвістичної мудрості кожного гарного філолога. Пам’ятаєте, як у тому вірші: „Ти грінф – у слові є сваволя...” Отже, сильним все до снаги!