Катя Рубан

Ти грінф – у слові є сваволя,
Яскравий промінь кришталю,
Розхристана, розкута доля
Та зрідка почуття жалю,

Охайне простирадло віри,
Терпкого меду свіжий слід,
Короткий, жовтувато-сірий,
Мов нерозгаданий політ.

Вночі стиха ясніють зорі
В думках зеленуватих снів –
В очах, що мріють на просторі
Під розмаїття довгих днів –

У грінфа є кремезна сила
Довічна міць – не каяття,
Могутня криця, стерно тіла,
Що вмить скеровують буття

До поєднання знань та виру
Палкої чіткості бажань
До світлого, людського миру
Тандему мовних поєднань!

Є дещо безумовно гречне,
Спокуте працею років,
Прикуте словом, безкінечне
У тих, хто „Грінфом” стать зумів