В кожного народу за певних обставин народжуються крилаті вирази та кумедні історії, що споконвічно його характеризують, не дозволяючи втратити єдність та власне коріння. За сім років свого існування Грін Форест теж перетворився на окрему популяцію, що має стабільні традиції, родзинку кумедності та звичаєву комічність.
Я лише хочу розпочати свою оповідь про те, як на заняттях народжуються просто неповторні за своєю сутністю вирази, створені самими студентами на основі певних асоціацій, римувань та спостережень.

Отже, історія номер один. Зазвичай студентам дуже важко зрозуміти, чому деякі іменники в англійській мові не вживаються з артиклем в однині, та якщо вживаються, то лише за певних обставин. Наприклад, іменник „порада” – «advice». Під час одного зі своїх занять я пояснювала, що поданий іменник бажано вживати лише у сталому сполученні зі словом “a piece”, тобто “a piece of advice”. Один зі студентів не знав, як правильно мене запитати, тому в результаті я почула наступне: «Катю! Невже у них все вживають з piec-ами?» Самі розумієте, як це запитання пролунало. Інші студенти довго реготали над подібним зауваженням.

Історія номер два. Свідчить про велике мистецтво римування та мовної поетичності наших учнів. Пам’ятаю, що ми розбирали тему герундій з третім рівнем. Складна тема – суперечливі емоції. Я відчула, що студентам дуже непросто сприймати інформацію, тому я запитала: “How do you feel?” Те, що я почула у відповідь, перевершило мої сподівання. Одна зі студенток спокійно промовила: “I feel like DIBIL” – мистецьке поєднання англійського виразу та російського слова, що, пікреслюю, не перекладається. Тим самим вона пояснила, що нічого не розуміє та змусила інших студентів реготати ще, принаймні, півпари.

Історія номер три – артиклева! На третьому та й четвертому рівнях вивчається одне незабутнє правило читання артиклю THE перед приголосними та голосними, тобто різниця полягає лише у вимові, а саме в сполученні “the Atlantic Ocean” артикль читається, як „зи”, а не „зе”. Це правило дуже подобається студентам, що мають початкову голосну у власному прізвищі. Комічним моментом є те, що, знаючи цей аспект, вони підписують твори з артиклем, тобто „Dasha the Orlova”, ніби наголошуючи на власній унікальності та розумі.

Історія номер чотири – заключна. Приблизно півроку потому на першому рівні я вивчала зі студентами тему «Транспорт». Все було добре, поки ми не дійшли до сполучення “car keys”. Мені навіть і на думку не спадало, що вимова цих двох слів сама по собі комічна. Але одна з моїх студенток глибоко замислилась над цим питанням та декілька уроків поспіль вимовляла цей вираз з певною насолодою, а саме у неї це виходило, як «какіс». Особливо кумедним було запитання: “Do you have какіс (car keys)?” Воно викликало шквал емоцій та сміху. Отже, історія четверта насправді сама по собі заключна.