Прокидаєшся, а за вікном небо закурдибасилось, мабуть буде моква … Воно то зима, але ж…

Крадькома вистромлюєш ногу з-під ковдри і миттю назад-ХОЛОДНО!

Набираєшся хоробрості і гордо покидаєш тепленьке лігво і хутко, хутенько, хутесенько до душу, там же тепла вода. Ноги в теплих шкарпетках несуть тебе у притулок тепла, а очі все одно заплющені, Сонько-Дрімко ще снує своїм павутиннячком навколо.

Спочатку зігрівся а потім холодною водою на останок облився, щоб не страшно було виходити у холоднечу кімнат. І якось воно так… «грустно» геть невесело…

Саме час врубити музику:)  
Не знаю як кому, а мене страх як запалює музика. Це моє повітря, сонце, вода, їжа і любов. Музика це моя пам’ять вражень.
Ця історія кохання почалася доволі давно, але певно з моїм переїздом до Києва особливо загострилась.

Так мені в житті пощастило жити у гуртожитку з цікавими і божевільними поетами, перекладачами, письменниками і музикантами. Вони були жадібними, ділитися гарною музикою не хотіли…спочатку. Коли ми усі кагалом почали товаришувати, усіх наче порвало - ми почали шукати цікаву музику, обговорювати, сперечатися, не погоджуватися, сваритися. І це було круто, бо якщо ти пропонував до уваги друзів музику - вона мала бути якоюсь ТАКОЮ, але непростою.

Ми вивчали лірику, перекладали нові слова та вирази, сперечалися, щоб воно мало значити (скажу по секрету, дуже туго доганяю лірику, незважаючи на 12 років вивчення англійської). Іноді аж дух перехоплювало від сили думки, яку народжують емоції та музика.

Так я для себе відкрила Portishead, Muse, Creed, Brazzavile, 22-20’s, Patriс Wolf, я захопилася блюзом, слухала усе підряд, щось кидала недоїденим, щось смакувала довго розтягуючи задоволення, щось швиденько випльовувала, щось ковтала і забувала, щось розжовувала.

Був час, коли я вважала, що моя музика тільки ця і ніяка інша. Все решта відстій. Я була зверхньою, типу ось, я слухаю альтернативу, я справжня, а хтось «галіму» попсу.

Певно це неправильно. В кожному напрямку є гарні і не дуже виконавці, а є такі, яких взагалі нікуди не згрупуєш. З часом я допетрала, що я себе обмежувала, позбавляла гарної музики лише через зверхність. Зрозуміла я це коли у мне утворився вакуум і мені здавалося, що все, каюк прийшов музиці, все комерція, а справжнього вже не роблять.

Саме в такий скрутний час в казках з’являються усілякі Мерліни і рятують ситуацію. До мене явилась Мирослава, моя університетська подруга, невгамовний та позитивно-заряджений атом у постійному хаотичному русі.

Історія дівчинки на ім’я Мирослава

Жила у місті N дівчинка Мирослава. Дорослішала, навчалася, читала, слухала, не погоджувалася, влаштовувала заколоти проти зрівнялівки та сірості. До музики в Мирослави особливе ставлення. Гадаю, що це через ті платівки THE DOORS, які їй ставили батьки за колискові.

Приїхала навчатися в Київ. Закінчила університет,пішла на роботу, з 9 до 6, екран монітору і всьо… ось такий happy end намічався.

Та на те вона і Мирослава, з дзиґою в попі, щоб розпочати іншу історію. Коли в неї питалися, що вона хоче робити, то відказувала, що має знайти спосіб поєднати освіту перекладача з любов’ю до музики та літератури та особисту творчість аби на роботі такий драйв був, щоб ні хвилини спокою. Казали, що такого немає. Помилялися. Сьогодні вона працює керівником відділу перекладу та адаптації на MTV Ukraine, і чого в неї точно немає так це спокою. В мене складається таке враження, що в неї десь є невичерпні запаси новенького та свіженького де можна добре поживитися.

Сьогодні Мирослава бачить себе з фотоапаратом на вершині Кіліманджаро та африканській саванні. У мене сумнівів немає, що саме там вона і опиниться.

Вона мені довела, що гарна музика є завжди, треба тільки гарненько шукати, питати, виманювати, випрошувати, вимагати, витрушувати, виривати або просто брати і ділитися своїми запасами з іншими 

Саме надійне джерело музики-це друзі, їх друзі і друзі друзів наших друзів. Це наче вугільний фільтр, до тебе доходить тільки найкраще, найякісніше, найсправжніше. Вони поганого не порадять.

...Я часто перехоплюю музику із саундтреків. Дивлюся фільм, чую щось  прикольне, чекаю на титри і саме там, у самому кінці титрів натрапляю на свій скарб, виписую назву пісні та ім’я виконавця а далі справа техніки: знаходиш в Інтернеті  детальну інформацію, якщо домашній трафік дозволяє - скачуєш, а як ні, то їдеш на Петрівку.

Зазвичай там не знаходиш того, що треба, бо про таку музику ніхто не чув. Тоді патлошимо друзів і хтось тобі таки знайде чи скачає те, що треба. А далі…

Далі ти йдеш містом і посміхаєшся людям, пританцьовуєш в метро, тупочеш ніжкою в такт поки стоїш у черзі, чи читаєш книгу під музику, і потім, щоразу прослуховуючи якусь пісню, згадуєш свій настрій,  запахи, погоду, людей і місця.

Якщо ви маєте ВАШУ музику, то ви щасливі, бо ви ніколи не будете самотніми.
Музика не містить вдалі чи невдалі жанри, існують лише невдалі виконавці і графомани (себто бездарі).
Музика може бути псевдо музикою - комерційною, коли мета - гроші. Не ведіться на таке, вас дурять.

Ніхто не каже, що на музиці не треба заробляти (а як же інакше жити музикантам?!), просто коли створюється продукт, зникає особистість. На місце виконавця можна поставити кого завгодно і «всьо буде пучком», навіть різниці не помітять. Піпл  схаває.

Найголовніше, щоб вона вам допомагала коли погано, плакала з вами, уявно гамселила образника, розтирала втомлені м’язи, розпалювала веселий настрій, тихенько хихотіла на пару, будила вранці і заколисувала вночі.

Коли я слухаю Елвіса в мене за плечима виростає малиновий плащ і закручений чуб і не йду я, а підстрибую, коли в «ефірі» з’являється Емі Вайнхауз - маю на собі величезну чорну шляпу і хрипкий голос, її змінює Патрік Вульф і я, вдягнена у оранжеві бриджі, стрибаю зеленим полем, навідується Том Йорк і  я - це він, Paranoid Android  і так до безкінечності…

Анна Мичка